10-19 листопада в Єревані відбувся тренінг «У що вірить молодь». Тридцятьом учасникам проекту із Туреччини, Естонії, Молдови, Білорусі, Вірменії, Німеччини, Грузії, Данії, Португалії, Франції та України за десять днів навчання вдалося, крім конструктивного діалогу, створити підвалини для справжньої дружби і майбутньої співпраці.
Тренінг відбувся з ініціативи організації Jugend Bildung und Kultur (JUBUK) за сприяння ERASMUS+. З України участь в проекті взяли Ірина Лазуркевич, Оксана Крутій та Руслана Ткаченко за підтримки львівського Центру міжрелігійного та міжконфесійного діалогу «Лібертас» («Libertas»). Таке навчання орієнтовано на молодих людей, які беруть участь в різних молодіжних проектах, зокрема навчанні міжрелігійного спрямування, підтримку їхнього професійного розвитку.
За словами директора Центру «Лібертас» Тараса Дзюбанського, «Проект «What YOUth believe – Interfaith Dialogue in Youth Work» – приклад вдалого міжкультурного та міжрелігійного обміну молоді. Такі заходи сприяють пипорозумінню між культурами, релігіями та народами».
Тренінг складався з ігор, обговорень та дискусій. Ігри допомагали інтегруватись, наповнюючи заходи радістю та сприяючи спільним діям. Праця в групах давала нагоду кожному висловити свою думку, а дискусії позбавляли непорозумінь.
Усе це урізноманітнювалося незабутніми екскурсіями та вивченням культури вірмен. Учасники проекту відвідали храми Вірменської апостольської церкви, місцеву мечеть та буддистський центр.
Спільнотне вивчення культурної спадшини вірмен, а саме відвідини духовних осередків, екскурсії в гори та на озеро Севан, дегустація страв місцевої кухні, слухання музики створювало дух справжньої єдиної команди, в якій поважається насамперед гідність людської особи, а вже потім – її погляди та релігійні переконання.
Найважче учасникам було переживати останні дні… Чому? Бо свідомо чи ні ініціаторам заходу вдалося створити передусім спільноту справжніх друзів. І тут не йдеться про те, хто й до якого храму ходить молитися. Важливим було толерантне ставлення та повага до культури один одного. Таке спільнотне життя створило підґрунтя для дружби, яка стала базисом для міжрелігійної комунікації та обміну думками.
Так, поверненувшись додому, всі учасники почали комунікувати між собою за допомогою соцмереж, згадуючи спільні приємні моменти. Усіх цікавило, чи вдало нові друзі повернулися на свої рідні землі, чи здорові і які плани у них далі. Може таким і повинен бути старт нового міжрелігійного ділогу? Бо, як відомо, будь-який ділог повинен базуватися на дружбі, слуханні один одного, любові та взаєповазі. По-іншому ніяк…
