Впродовж останнього року у нашій державі відбулося чимало змін. Майдан став своєрідним індикатором внутрішніх проблем, задавнених конфліктів, «виразок» суспільства. Водночас ми мали нагоду відкрити для себе інших, хоча це відбувалось на тлі болісних подій. Через анексію Криму ми більше почали говорити про проблеми кримських татар та й загалом про місце мусульман в українському релігійному середовищі.
Сьогоднішній стан у державі також відкриває у цьому діалозі чимало викликів – проблему біженців і переселенців, задавнених стереотипів і загального несприйняття. Тому Центр міжконфесійного та міжрелігійного діалогу «Лібертас» долучився до християнсько-ісламського круглого столу, який відбувся 10 грудня 2014 року. Про перспективи міжрелігійного порозуміння, важливість діалогу у межах українського суспільства у розмові з головою Центру «Лібертас», Тарасом Дзюбанським.
Пане Тарасе, розкажіть, будь ласка, про захід, який відбувся у грудні, а саме – християнсько-ісламський круглий стіл? Які основні теми розмови і хто був присутнім серед запрошених спікерів?
Через складну ситуацію в країні відбулися міграційні процеси частини населення з кримського півострова та сходу на материкову Україну. За офіційними даними, зокрема до Львова, переїхало майже дві тисячі кримських татар-мусульман. Самі обставини, в яких вони опинилися, спричинились до проведення таких ініціатив як міжрелігійний круглий стіл, який відбувся у нашому місті.
Символічно, що дата проведення цього міжрелігійного заходу – 10 грудня. Нагадаю, цей день є міжнародним Днем захисту прав людини. Гадаю, що присутні експерти змогли зачепити цю надважливу тему, тему прав людини для нашого суспільства.
Інші важливі теми, які було порушено, стосувалися християнсько-ісламського діалогу в контексті 50-ліття документу Католицької Церкви про її відношення до нехристиянських релігій («Nostra Aatete»). На окрему увагу заслуговувало питання побуту кримських татар та тих речей, з якими вони зіштовхуються у «новому» повсякденні. Також від запрошених гостей ми почули їхнє розуміння сучасних соціальних перетворень, яких ми «досвідчуємося», взнали про бачення ісламу, таких категорій, як людська гідність, мир, свобода, громадянські обов’язки та співпраця, відокремлення держави та релігії.
У листопаді я зустрічався з представниками мусульманської спільноти «Іхсан» («Щирість»), які власне запропонували саму ідею проведення круглого столу у місті Львові. До круглого столу також долучилась громадська організація «ЕН Небрас», яка діє на території Львівщини. На захід приїхав муфтій Духовного управління мусульман України шейх Саїд Ісмагілов. Окрім цього ми запросили вельмишановного пана Мустафу Джамільова та пана Рефата Чубарова.
З християнської сторони запрошення були розіслані усім єпископам міста Львова. Серед учасників круглого столу були представники таких інституцій, як Український католицький університет, Львівська православна богословська академія, ОБСЄ, Крим SOS та представники від спільноти святого Егідія.
Для багатьох песимістично налаштованих українців Крим вже не вдасться повернути. Тому за цією логікою проблеми кримських татар залишаються поза компетенцією влади материкової України. Та все ж у суспільстві варто говорити про питання переселенців та інші
суміжні явища. Чому?
Кримські татари є і будуть частиною України. Які б політичні ігри не продовжувалися на півострові та у світовій політиці, кримські татари та й українське суспільство загалом усвідомлює приналежність цього народу до України. Саме тому їхні проблеми – це наші спільні проблеми.
Звичайно, що саме до влади належить компетенція в таких питаннях як розробка дієвих соціальних програм насамперед з реєстрацією біженців та системою виплат пенсій, допомога біженцям. Проте, у всьому цьому релігійні лідери та діячі, як з мусульманської, так і з християнської сторін виконують цю роль. Це насамперед молитовне жертвування за переселенців та інша допомога. Коли така співпраця буде відбуватися – це стане найкращим виявом дієвого міжрелігійного діалогу.
Для мене як християнина одне із діл милосердя для душі – потішити сумного та розрадити його у час випробовування – буде одним із наших євангельських завдань допомоги ближньому.
У Львові зокрема, тема біженців є дуже актуальною. Гадаю, що круглий стіл став доброю нагодою для львів’ян познайомитися з кримськими татарами та почути їх голос. Події в Криму та на Донбасі показали, якими незахищеними і вразливими можуть бути наші релігійні спільноти, незалежно від релігійної приналежності. З іншого боку, пережиті події показали і те, що люди можуть згуртовуватися та допомагати одні одним там, де держава є безсилою. Гадаю, що, якщо у кожній людині ми будемо бачити собі подібного – те, що і вчать робити головні релігії світу, – наше українське суспільство зможе перебороти увесь пострадянський синдром неповаги, упереджень, дискримінації та стереотипів.
У спектрі обговорення соціальних проблем варто говорити про глобальний вимір християнсько-ісламського діалогу в українському релігійному середовищі. Які тенденції і перспективи цього міжрелігійного спілкування?
Світ переживає чимало стресів та загроз: економічна криза, збройні конфлікти, загроза вірусів, природні катаклізми та нестача чистої води і їжі. Серед цих проблем варто згадати загрозу релігійних конфліктів. Маніпулювання релігією є одним із найбільших гріхів проти самого людства, адже справжні релігійні цінності ніколи не можуть вести до злого.
Щодо українського контексту, то загалом відомо, що протягом минулих років глибинного і активного діалогу між християнами та мусульманами України не було, оскільки не було і великих проблем чи конфліктів. Якщо сьогодні й існують якісь стереотипи чи упередження, то, на мою думку, вони є плодами антирелігійної пропаганди інших країн. Пригадую, коли більше, ніж рік тому я брав участь у міжрелігійному тренінгу для молодих людей, то під час дискусій на тему «Релігійні стереотипи та упередження щодо ісламу» більшість із присутніх іноземців вживали такі поняття, як «страх» та «терор».
Українці натомість вживали поняття пов’язані із культурою та самою релігією мусульман («мінарет», «хіджаб», «мечеть»).
Усе це свідчить про толерантні стосунки між представниками різних релігій в Україні та їхнє мирне співіснування.
Якщо ми говоримо про глобальний контекст, то цікавим був нещодавній виступ королеви Йорданії на саміті засобів масової інформації та комунікацій в Абу-Дабі. Власне, вона підкреслила, що сьогоднішні медіа мають надважливу роль у висвітленні релігійних подій у світі і мусульманські лідери зокрема повинні одним голосом засудити усі насильницькі методи та відсторонитися від будь-яких терористичних організацій та осіб, що пропагують насильство.
Наскільки сьогодні Революція Гідності, на ваш погляд, може бути майданчиком не лише для міжконфесійного порозуміння, але і міжрелігійного діалогу зокрема?
Революція Гідності показала, що українське суспільство – це не пасивна маса, а активні громадяни, котрі прагнуть змін та кращого життя. Важливо, що Майдан розпочали студенти, молоді люди – не релігійні чи політичні діячі, а саме той сегмент суспільства, якого минула влада не брала до уваги.
Якщо перенести усе це на релігійну площину, то в релігії, де ієрархія має важливу роль, Церкви та духовні лідери також мають вести діалог з мирянами, з простими людьми та прислухатися до їхніх потреб.
В одній із своїх проповідей Папа Франциск влучно підкреслив, що пастирі та духовні поводирі мають «пахнути» запахом своїх вірних, тобто відчувати та знати їхні потреби, болі, побажання. Впродовж усіх подій минулого року як різні конфесії, так і представники різних релігій, були досить активними. Згадаймо молебні, літургії, молитви та акафісти, у яких ми молилися за мир, країну, за вояків, за нас з вами. Особливо героїчними були люди в Донецьку, які організовували молитовний намет, де молилися люди, які належать до різних релігій.
Агресія північного сусіда «допомогла» об’єднатися та краще пізнати один одного не лише самим християнам, але й людям ісламської, єврейської релігій та різних конфесій.
Знаю, що захід, який відбувся, є продовженням серії круглих столів, присвячених міжрелігійному порозумінню. У травні з ініціативи та сприяння Центру «Лібертас» відбувся християнсько-юдейський круглий стіл. Які наступні проекти Центру?
Насправді, ця подія є свого роду продовженням серії міжрелігійних круглих столів, яку ми розпочали навесні. Тоді Центр «Лібертас» ініціював захід з християнсько-єврейського діалогу та порозуміння. З прикрістю мушу сказати, що наші тодішні страхи щодо розвитку подій на Донбасі справдилися: міста зруйновані, багато вбитих та поранених, маємо багато біженців. Звичайно, що ми, як громадська організація, не маємо тих важелів впливу, щоб повністю змінити ситуацію, проте через наші заходи ми хочемо донести до суспільства голос тих, кого часто не чують чи ігнорують. У діалозі важливо слухати інших. Без цього ми не зможемо їх зрозуміти.
Щодо наступних проектів «Лібертасу», то дуже сподіваюся на реалізацію міжрелігійної реабілітаційної програми для постраждалих від АТО та для біженців. Наразі сама програма доопрацьовується, шукаємо фонди для її реалізації. Окрім цього, маю надію також на проведення академічних заходів уже в наступному році.
Юліана Лавриш
