Шейху Саіде, на Вашу думку, чи можна назвати сучасне українське суспільство духовним? Або ж формальна релігійність переважає над духовністю?
Ми проходимо важкий етап розвороту суспільної свідомості від матеріально-атеїстичних принципів радянського суспільства, до усвідомлення суто українських духовних, культурних та національних цінностей. Цей шлях потребує часу, доки в суспільстві домінують генерації, що з дитинства виховувались у радянській ідеології, в нас буде помітна не лише формальна релігійність, але й формальна національна свідомість. Нам, як Мойсею, потрібно пройти ту пустелю за сорок років, щоб в країні почали домінувати ті, хто не жив хибними цінностями радянської ідентичності. Тому частину українського суспільства безумовно можна назвати духовною, і це люди, які, власним життєвим прикладом, є втіленням моральних чеснот. Частину суспільства можна вважати такою, що гостро потребує духовної підтримки та виховання, це так звані «низи» суспільства – злочинці, алко- і наркозалежні, вбивці, крадії.
Але найбільшу частину суспільства складає саме формально-релігійний прошарок, коли людина лише формально асоціює себе з певною релігійною, духовною традицією, але в житті не часто керується Божими приписами. І такі люди є в усіх релігіях і конфесіях.
Наскільки важко залишатись справжнім мусульманином у ХХІ столітті? І як це – бути справжнім мусульманином?
Моє дослідження стану мусульманських спільнот в різних країнах світу показує, що важкість або легкість у бутті справжнім мусульманином залежить не лише від людини, але і від низки зовнішніх факторів.
Якщо в країні можна вільно сповідувати свої релігійні погляди, за це не дискримінують, не принижують, це не переслідується на державному рівні, то це значно полегшує життя мусульманина, і дотримання цінностей своєї релігії.
Зараз у суспільстві присутня велика кількість доступних гріховних спокус, що є випробуванням на твердість своїх переконань. Але навіть якщо в певній країні доступні відверто антирелігійні феномени, такі як вільний продаж наркотичних речовин, легальна проституція, одностатеві відносини, і таке інше, справжнього віруючого це мусить не відвертати від релігійних цінностей, хоча дехто не може втриматись. Ну і мусульманином зараз не престижно бути через те що, на превеликий жаль, добре ім’я Ісламу спаплюжено терористами та радикальними угрупуваннями, що роблять криваві злочини та ведуть відверто радикальну пропаганду. Це соромно для багатьох мусульман, що ім’ям Ісламу прикриваються відверті злочинці.
Як події Революції Гідності вплинули на Духовне управління мусульман України «УММА» та на Вас особисто?
Наслідки Революції Гідності потрібно оцінювати більш глобально. Одним з досягнень революції стало те, що мусульмани України нарешті відчули себе повноцінною частиною українського суспільства, і стали ототожнювати себе з Україною.
Фактично сталось так, що Україна відкрила для себе мусульман України, а мусульмани – відчули себе невід’ємною частиною громадянського суспільства. Це фантастичне, просто феноменальне зрушення у свідомості, і досягти цього штучно неможливо. Потрібно пройти скрізь горнило вогню, війни, крові та болі, щоб відчути в собі, в своїй крові ,
єдність з країною і суспільством. Я мріяв про це давно, і на моїх очах це сталося. Тому ніколи не розчаруюся у Революції Гідності, в її вогні народились мусульмани України як органічна частина великої української політичної нації.
Чи відчуваєте Ви, що ставлення до мусульман змінилася саме під час/після подій на Майдані?
Так саме під час Майдану, окупації Криму та війни на Сході України почався процес зміни ставлення до мусульман. Але важливо і те, що мусульмани почали змінювати своє ставлення до країни, мови, культури, народу. Це зустрічні процеси, і нам потрібно підтримувати повну органічну інтеграцію мусульман в українське суспільство. Є сили, що
бажають завадити цьому, і зробити з мусульманської спільноти певну групу, що буде вороже та негативно ставитись до всього українського і до самої держави. Не важко здогадатись звідки це фінансується та пропагується. Наше завдання – не дати частині мусульман маргіналізуватись і зачинитись у гетто, де буде процвітати ненависть до всього не мусульманського. А саме через ідею протиставлення мусульманського не мусульманському, на даному етапі втілюється ідея використання мусульман проти національних інтересів України.
Чим для Вас є міжрелігійний діалог та чи існує єдина позиція у цьому питанні серед інших мусульманських громад?
Єдиної позиції щодо міжрелігійного діалогу серед мусульманських організацій України, на жаль, не існує. Не в останню чергу через вплив, про який я сказав у попередньому пункті. Але наше Духовне управління мусульман України «УММА» принципово відкрите до міжрелігійного діалогу і широкої взаємодії, тому що це – єдиний шлях до подолання недовіри, ворожості та фобій між представниками різних віросповідань. Для мене міжрелігійний діалог – це спільні дії. Вони можуть бути в доброчинності, в проповідуванні моральних цінностей, у захисті національних інтересів, у культурній, науковій, екологічній площині. Тобто сфер спільної доброї дії – велика кількість, і справжній міжрелігійний діалог – це коли християни і мусульмани разом роблять добрі справи для нашого спільного майбутнього.
Яким бачите майбутнє цього діалогу?
Я усвідомлюю, що не всі готові долучитись до міжрелігійного діалогу, але ті, хто відчуває в собі духовну потребу, обов’язково долучаться. І як я вже зауважив, міжрелігійний діалог обов’язково мусить переходити у практичну площину.
Коли ми говоримо про діалог серед християнських конфесій, ми використовуємо термін «екуменізм». Чи є такий відповідник у мусульман та якими є стосунки всередині мусульманської умми в Україні?
В ісламській термінології не існує схожого терміну. Тому ми частіше за все використовуємо словосполучення «внутрішньорелігійний діалог». Що стосується відносин між мусульманами України, то, на жаль, я бачу їх ще досить проблемними.
Тому про діалог між різними мусульманськими організаціями України ми тільки мріємо. Прикро, але серед нас є ті, що не бажають діалогу в ніякому його форматі, і тому це питання майбутнього, коли деякі мусульманські лідери усвідомлять, що альтернативи діалогу не існує.
У контексті екуменічного та міжрелігійного діалогу, як Ви розглядаєте принцип «єдність – у розмаїтті»?
Абсолютно впевнений, що для всіх є певні межі, за які не можуть виходити послідовники будь-якої релігії.
Це – права людини, Божі моральні цінності, людяність і національні інтереси країни, повага один до одного та усвідомлення права іншого сповідувати свої релігійні погляди. В цьому мусить бути єдність, а в іншому – ми дійсно різні.
Які головні проблеми мусульман в Україні сьогодні?
Як на мене, – незрілість нашого мусульманського суспільства, роз’єднаність та навіть ворожість серед мусульман, і потужний іноземний вплив.
Дякую,
Роман Назаренко
